Duszpasterstwo Prawosławne


ІІ Рэч Паспалітая забяспечвала салдатам душпастарскую апеку, згодна з іх веравызнаннем. У міжваенны час праваслаўнае душпастэрства налічвала 17 пазіцый. У Войску Польскім было 14 праваслаўных капеланаў, а з 1938 г. да іх далучыліся 12 дапаможных капеланаў.

Сапраўднай праблемай праваслаўных салдат была адсутнасць дастатковай колькасці гарнізонных святынь (царквоў), якіх было толькі 6 (у тым ліку ў гарнізонах Гродна, Дембліна, Познані, Торуні і Катавіцы). Праваслаўны ардынат карыстаўся таксама 5 капліцамі, якія знаходзіліся ў Варшаве, Быдгошчы, Грудзёнзу, Кракаве і Пшемыслю. Гэтага безумоўна не хапала для 20 тыс. праваслаўных салдат польскай арміі.

Ва ўсходніх ваяводствах, дзе былі цывільныя праваслаўныя парафіі, салдаты карысталіся з ніх. Аднак, у центральнай і заходняй Польшчы такіх магчымасцяў амаль не было.
У 1932 г. камандаванне Карпуснымі округамі аддало загад аб стварэнні памяшканняў для арганізацыі праваслаўных богаслужэнняў, дзе адсутнічалі праваслаўныя капліцы. Напрыклад, у Седлецах набажэнствы праходзілі ў адной з сярэдіх школ, у Пружанах - у салдацкім пакоі адпачынку, у Бедруску – у рыма-каталіцкай капліцы, у Інавроцлаве і Хелме – у кіназалах.
У 1937 г. у распараджэнні праваслаўных салдат ВП было 14 царквей.

Пад канец міжваеннага двадцацігоддзя кожны салдат праваслаўнага веравызнання меў гарантаваны доступ да гарнізонных або цывільных царквей.
Аднак не абыходзілася без канфліктных сітуацый. У 1938 г. па загаду камандуючага ІІІ карпусной акругі генерал Альшыны-Вільчынскага была разабрана гарнізонная царква ў Гародне (таму, што мела дрэнны тэхнічны стан).

У 1925 г. быў выдадзены малітвеннік для праваслаўных салдат (накладам 15 тыс. асобнікаў). Тэкст малітвенніка быў напісаны стараславянскім алфавітам, а таксама “грамадзянкай”, з украінскім вымаўленнем. У 1938 г. малітвеннік быў перавыдадзены накладам 25 тыс. асобнікаў спецыяльна для праваслаўных беларусаў.

У 1930-х гг. праваслаўная царква імкнулася стварыць пасаду верхоўнага праваслаўнага капелана Войска Польскага у рангу біскупа. Польскі ўрад пагадзіўся на гэта ў лютым 1938 г.

II Rzeczypospolita zapewniała żołnierzom opiekę duszpasterską, zgodnie z ich wyznaniem. W okresie międzywojennym prawosławne duszpasterstwo dysponowało 17 etatami. W Wojsku Polskim było 14 prawosławnych kapelanów etatowych, wspartych od 1938 roku przez 12 kapelanów pomocniczych.

Prawdziwym problemem prawosławnych żołnierzy był brak wystarczającej ilości świątyń garnizonowych, których było tylko 6 m.in. w garnizonach Grodno, Dęblin, Poznań, Toruń i Katowice. Prawosławny ordynariat użytkował również 5 kaplic: w Warszawie, Bydgoszczy, Grudziądzu, Krakowie i Przemyślu. Była to niewystarczająca liczba dla służących w WP prawie 20 tysięcy żołnierzy.

W wschodnich województwach RP, gdzie istniały cywilne parafie prawosławne, żołnierze korzystali z nabożeństw tych placówek. W Polsce centralnej i zachodniej praktycznie takich możliwości nie było.

W 1932 r. dowódcy Okręgu Korpusu wydali rozkazy o urządzeniu pomieszczeń do nabożeństw tam gdzie brakowało kaplic prawosławnych. I tak np. w Siedlcach odprawiano nabożeństwa w kaplicy urządzonej każdorazowo przez wiernych prawosławnych w jednej ze szkół podstawowych, w Prużanie - w œświetlicy żołnierskiej, w obozie ćwiczebnym w Biedrusku -w kaplicy rzymskokatolickiej, w Inowrocławiu i Chełmie -w salach kinowych.

W 1937 r. prawosławni żołnierze posiadali I4 cerkwi.

Pod koniec okresu międzywojennego każdy żołnierz wyznania prawosławnego miał zagwarantowany dostęp do cerkwi lub kaplicy wojskowej lub do cerkwi w parafii cywilnej.

Dochodziło również do sytuacji konfliktowych. W 1938 r. na polecenie dowódcy Okręgu Korpusu III gen. Olszyny Wilczyńskiego dokonano rozbiórki cerkwi garnizonowej w Grodnie, rzekomo z powodu złego stanu technicznego.

W 1925 r. wydano w nakładzie 15 tys. egzemplarzy modlitewnik dla żołnierzy prawosławnych. Treść modlitewnika została uzgodniona z MWRiOP. Modlitewnik był wydany czcionką starocerkiewno-słowiańską i grażdanką, z wymową ukraińską. W 1938 r. modlitewnik wznowiono w nakładzie 25 tys. egzemplarzy dla prawosławnych Białorusinów.

Od lat trzydziestych synod Kościoła prawosławnego czynił starania o powołanie na zwierzchnika kapelanów prawosławnych w Wojsku Polskim biskupa. Rząd polski wyraził na to zgodę w lutym 1938 r.